True! Правда!

2018 рік. Десь у поліських лісах.
Сидять біля вогнища два кума, повільно прокручуючи над полум’ям смаженого кролика.
-Куме, скільки в нас там питної води залишилося?
-Біля двух літрів. А наступне чисте родовище в кілометрах двухсот, мабуть.
-Та ще й дичини в лісі майже не залишилось. Все цими відходами європейськими потруїли, гади.
-Ага, куме, та нам ще повезло. Тим, хто на півдні залишився, взагалі тяжко. Після южноукраїнської та енергодарської катастроф там взагалі мало хто вижив. Та й тим не довго лишилось. Ми хоч тут біля Прип’яті, можна сказати, незайманою природою користуємося, та й то останнім часом важко.
-А я ось що думаю, куме, лише уяви, що насправді, це не москалі винні.
-Чи ти здурів? Звідки в тебе така маячня в голові?
-Та почув, як з нас пани глузують.
-Ляхи? Та цим хробакам ніякої довіри бути не може. Як тільки кацапи шаблюкою махнули, вони ж собі всі ляхи обісцяли. Зрадники.
-Та ні, янкі.
-Знайшов кого слухать. Вони ж за базар взагалі не відповідають. Як на майдані, сволота, обіцяти, так вони перші, а як потім з негоди витягувати, так відразу задню врубають. Тьфу на них…
-А все ж таки, якщо раптом москалі тут ні до чого?
-Та в тебе, я бачу, з головою щось не ладно. Не може цього бути, кажу тобі.
-Чому?
-Чому, чому. Та ти уяви лише, якими ми тоді дурнями будемо…